«Бо гори – то любов!» – таким символічним підписом часто супроводжують мандрівники нові порції світлин у соцмережах, повернувшись із чергового походу на нову мальовничу гірську вершину. Таких підписів на сторінках соцмереж стає дедалі більше, позаяк з кожним роком більшає й охочих піднятися в гори. І чудово, що на Закарпатті у гірські походи водять організовані групи туристів одразу кілька досвідчених провідників.
Хочете безпечно за один день піднятися на вершину з найменшими організаційними клопотами, відпочити серед зелені лісів і полонин, пірнаючи поглядом у бездонну небесну блакить і порадіти життю в товаристві таких самих життєлюбів? Достатньо просто обрати, з яким із кількох гірських ком’юніті бажаєте цей день провести, зв’язатися з організаторами події у соцмережах і записатися на анонсований похід.
Ми вирішили поспілкуватися з гірськими провідниками кількох закарпатських спільнот, які показують туристам красу гір. Розпитали про те, як розвивався цей вид туризму в області і поцікавилися, чому люди міста знов і знов готові повертатися у гори. Поцікавилися, чим є гори особисто для них. Дізналися, як регулярні походи в гори впливають на свідомість людини і змінюють її.
Тож якщо ви й собі маєте у планах піднятися на якусь із гірських вершин і саме шукаєте спосіб, як зробити це безпечно і найзручніше, та і якщо ви просто любите гори і все, що з ними пов’язано – запрошуємо ближче познайомитися з тими, хто проведе вас гірськими стежками крізь ліси і полонини, вверх, угору, до неба – туди, де нестримно гуляє вітер, де вільно дихається, де радіє серце і відпочиває душа.
Орест Когут і «Клуб піших туристів»
«Що для мене гори? Це – все моє життя», – каже Орест Когут, який очолює закарпатську туристичну спільноту «Клуб піших туристів». І Орест у цьому геть зовсім не лукавить: всі, хто хоч раз побував із Клубом у горах, не може не помітити, з якою любов’ю, дбайливістю та пошаною його керівник ставиться до гір, власним прикладом навчаючи цьому й інших.
Мрія розповісти про культуру походів людям, популяризувати гірський пішохідний туризм, навчити людей правильно, безпечно мандрувати, зробити гори доступнішими та сформувати спільноту однодумців стали центральною філософією та місією Клубу піших туристів ще на старті його існування, 10 років тому.
«Загалом моє захоплення горами почалося ще на початку 2000-х, коли я вперше пішов у пішохідний похід в гори. Я вперше побачив наші полонини, відчув дух і позитивну енергетику наших Карпат, і це була любов з першого погляду. Будучу астматиком і маючі приступи по 2-3 дні, у горах я виявив, що мені тут ніколи не буває погано. Більше того, завдяки горам та активному способу життя я частково “переріс” астму та зменшив і полегшив її негативний вплив.
Перші кроки у пізнанні гір та в пішохідному туризмі я робив під керівництвом пластунів. Отримавши базові навики та знання, почав ходити самостійно з друзями, все частіше беручи на себе організаційну частину. У 2011 році завершив курси гідів-екскурсоводів УжНУ. А у серпні 2013 року Клуб піших туристів вирушив у свій перший похід».
Відтоді спільнота Клубу щороку розросталася, люди знайомилися в горах і ці знайомства часто переростали у міцну дружбу у звичному «міському» житті. З метою популяризації пішохідних гірських мандрівок та виховання шанобливого ставлення до гір, у межах Клубу організовувалися походи для дітей та підлітків «Бітанги на канікулах». Також здійснювалися атракційні походи, як-от зимовий святковий Похід Миколайчиків. Також узимку, в різдвяний період учасники Клубу щороку виносили на вершини Карпат благодатний вогонь – як символ оберегу та життя.
До ковідного періоду за сезон Клуб піших туристів здійснював по 2-5 походів на тиждень. Пандемія, а затим війна сильно вплинули на життя та діяльність Клубу. Тим більше, що з початком повномасштабного вторгнення Орест Когут став до лав ЗСУ, де несе службу й понині.
«Зараз спільними зусиллями Клуб піших туристів відновив регулярні походи. Люди хочуть йти в гори, попри все. Для багатьох, насамперед, досвідчених туристів, це стиль життя, найкращий вид відпочинку, можливість перезавантаження. Кажу це і з власного досвіду також: наразі під час служби, будучи у відпустці, як ніколи раніше прагну просто побути на природі, отримати нові сили.
Сьогодні для мене є важливим і цікавим відкриття маловідомих, не високих вершин, з яких відкривається мальовнича панорама, але куди ще не дійшов масовий туризм. Сам я останнім часом люблю тихі малолюдні вершини й зони. Люблю ходити не в сезон, у будні дні, коли менше людей. Щодо фаворитів в Українських Карпатах: Мармароси, всі вершини в околицях Колочави, Горгани, Боржава. В осінній період – верхівка річок Уж та Латориця. Зима: високогір’я, полонини».
Орест каже: сьогодні Клуб піших туристів – це більше, аніж «просто купка людей, які ходять у гори». Спільнота клубу – це велика родина, де всі підтримують і вболівають один за одного. Елементом такої підтримки з боку учасників згадує ініціативу Атілли Федика та Сергія Денисенка з оновлення старого логотипу і створення цілої лінії мерчу організації. Виграти щось із брендованої клубної атрибутики має нагоду кожен, хто долучиться до походів зі спільнотою. Адже подорожі з Клубом часто включають у себе також і різноманітні розіграші та веселі флешмоби на вершинах.
Василь Стецько і MegaRegaTour
Історія мукачівської спільноти MegaRegaTour сягає 2014 року, коли Василь Стецько, який нині курує її роботу, «позичив» у дружини її дівоче прізвище для назви своєї туристичної групи. Разом із тим, 2014-ий – це більше рік формального оформлення спільноти, бо ж у походи з друзями Василь Стецько ходив і раніше, ще з часів студентства у 2005 році.
«Загалом у гори, на природу я ходив із батьками ще з дитинства: ми сідали на електричку і їхали на тодішню Воловеччину чи по гриби, чи на яфини. Перша гора, на яку я вийшов ще у свої 7 років, була гора Кук. Активно ходити в гори почав уже у студентські роки: у 2005 році ми з університетськими друзями піднялися на Говерлу. Відтоді ходили в гори щомісяця, загалом могли вибратися за рік у 12-15 походів. Свою нинішню назву наша спільнота отримала у 2014 році: я тоді створював сторінку у Фейсбуці для координації і анонсування наших подій і думав над назвою. Дівоче прізвище моєї дружини Тетяни – Рега, то якось сама собою в голові склалася назва – MegaRegaTour».
- Мріяла про медицину, а стала гірською рятувальницею. Василина Ломага про гори, параплани та переломи
Станом на сьогодні Василь Стецько виводить туристичні групи в одноденні гірські мандрівки один раз на два тижні, як правило – у неділю. Деколи буває, що організовує й походи з ночівлею. Також практикує легкі прогулянкові походи для дітей – аби «відірвати» їх від гаджетів, познайомити з природою і додати різноманіття й активності у звичний режим. А ще – багато ходить у походи самостійно: або коли треба розвідати новий маршрут, або коли хоче відпочити у вузькому колі друзів-однодумців.
«Раніше, коли працював у туризмі, траплялося, що за одне літо я з туристичними групами був, наприклад, на Синевирі 56 разів. Під час екскурсій ти постійно говориш, і це дуже виснажує. Гори тоді були моїм відпочинком – я йшов туди просто мовчати і слухати природу, спекти собі спокійно картоплі чи сала на багатті, полежати на полонині, позбирати яфин.
Я часто кажу, що похід у гори – це як помити голову зсередини: від різних думок, від тривог, від переживань. В горах усе інакше, ніж у цивільному буденному житті. Тут всі простіші, добріші, на маршрутах всі з усіма вітаються і всім діляться, намагаються допомагати одне одному. А ще люди, яких ти знав раніше, у походах часто відкриваються зовсім з інших сторін. І це навіть призводить до того, що складаються нові подружні пари – я особисто знаю 4 таких випадки. Люди знали одне одного, жили в одному місті, в одному районі. Але по-справжньому побачили одне одного лише у горах – один спільний похід, потрапляння в інше середовище змістив кут зору і показав, хто є хто насправді».
Якогось улюбленого маршруту чи вершини, каже Василь, у нього персонально немає: в різні сезони і з різними попутниками вони завжди різні, а тому – завжди цікаві. Розповідає, що раніше з цікавості вів підрахунок, скільки разів піднявся на ту чи іншу вершину. Найпопулярнішими виявилися Говерла та Пікуй – понад 50 та понад 30 разів відповідно.
Нині MegaRegaTour має свою емблему та мерч, а в «холодні» сезони вміє урізноманітнювати походи «гастрономічною складовою». «Гастромандри» – так називається подорож зі спільнотою у гори, під час якої туристів почастують «коронною» стравою мандрівки. Будуть це суші, панакота чи грибна юшка, приготована під дощем на багатті – про все організатори повідомляють завчасно на тематичних сторінка та групах у соціальних мережах.
Сергій Прокоп та «Екскурсії Срібної землею»
Туристична спільнота, якою керує Сергій Прокоп, недарма називається саме «Екскурсії Срібною землею». Бо походи в гори, організовані Сергієм, справді мають формат екскурсій – під час проходження маршруту гід розповідає цікаві історії з життя лісу, знайомить туристів із природою та її особливостями, пояснює і показує, як змінюються ландшафти та довколишнє середовище по мірі руху.
«Початково я здебільшого водив групи на прогулянки лісом – працюючи в санаторній зоні, влаштовував екологічні екскурсії: показував кринички, мінеральні джерела, розповідав, з чого складаються гори, які дерева ростуть у лісі і які звірі водяться. Ми виходили на галявини чи вершинки, фотографувалися, спілкувалися. З часом почали з’являтися бажаючі піднятися на Говерлу, це був десь 2010 рік. Тоді за сезон могли піднятися з різними групами на Говерлу 2-3 рази. Потроху все більше і більше людей стало виявляти бажання ходити в гори. А попит, як відомо, диктує пропозицію».
Як професійний екскурсовод, який знає багато цікавих історій, Сергій зауважує: стрімкий розвиток соціальних мереж збільшив популярність походів у гори – кожному хочеться мати в альбомі світлину з мальовничими гірськими панорамами. Але одночасно з тим, видозмінилася зацікавленість людей у горах: якщо раніше туристи в переважній більшості хотіли під час походів дізнатися щось нове і виявляли інтерес до екскурсійних історій, то нині здебільшого прагнуть більше емоцій та світлин для соцмереж.
В останні роки попит на гірські мандрівки зріс дуже відчутно: трапляється, що в один вихідний день на вершини у різних групах з різними провідниками піднімається загалом близько пів тисячі людей. І це – чудово, зауважує Сергій Прокоп: дізнаючись більше про гори, люди стають більш свідомими і починають активніше висловлюватися на захист природи, проти забудови гір, проти джипінгу.
«Сам я люблю ходити з групами непопулярними маршрутами та маловідомими стежками, навіть якщо йдеться про якісь топові відомі вершини. Адже так можна показати людям зблизька більше неторканої природи. Не люблю роз’їжджені дороги, взагалі вважаю неправильним, коли пішохідний маршрут перетинається з лісовозною дорогою чи взагалі пролягає нею.
Якщо йду сам, то найбільше люблю саме ліс – люблю його бачити і відчувати, спостерігати за життям лісу, люблю гірські потічки, ущелини, дзюркіт збігаючої води, загалом люблю природу довкола. Взагалі мені дуже цікаво спостерігати за змінами і показувати їх людям – наприклад, на Свидовці, де в єдиному місці в Україні можна побачити 5 природних зональностей.
Щороку спостерігаючи за таненням снігу у горах – фіксуючи, де він зійде раніше, а де пізніше – можу вирахувати, коли буде пік цвітіння рододендронів. Відповідно до цього також можна планувати й походи, щоб побачити цвіт «червоної рути». Цього року я прогнозував пік цвітіння рододендронів на 25-26 червня, і мої прогнози справдилися. Бо коли дослухаєшся до природи і спостерігаєш за нею, починаєш розуміти закономірності».
Всі заплановані походи Сергій Прокоп анонсує на профільній сторінці у Фейсбуці. Якщо ж колись таки потрапите з ним у похід – будьте готові почути не лише безліч цікавих історій, але й застереження про неприпустимість, зокрема, купань у високогірних озерах. З детальним і вичерпним поясненням, чому саме це не можна робити, і як такі купання здатні гірські озера знищити.
Оксана Ісевич і «Пригоди мандрівника»
Офіційну реєстрацію громадська організація «Пригоди мандрівника», якою керує Оксана Ісевич, отримала у 2020 році. Але в походи горами, збираючи групи однодумців, Оксана виходила ще за два роки до цього, починаючи з 2018-го. А ще раніше – ходила у гори сама, вивчаючи їх особливості і здобуваючи навички, необхідні гірському екскурсоводу.
«Перед тим, як наважитись водити організовані групи в гори, я багато ходила самостійно різними маршрутами по Боржаві та околицями Львівщини – щоб навчитись розраховувати час, не спізнюватись на електричку, орієнтуватись по карті, навігатору і на пересічний місцевості. Траплялося, що блукала, і навіть не один раз: на жаль, у нас у горах часто відсутнє належне маркування, до того, ще й лісовози часто прокладають собі хаотично нові дороги, плутаючи маршрут і збиваючи зі стежки».
Нині «Пригоди мандрівника» активно пропонують щотижневі одноденні подорожі в гори різними маршрутами і різного ступені складності. Всі анонси та фотозвіти можна побачити на профільній сторінці у Фейсбуці та у спільнотах організації. Для початківців підійдуть легші треки, для витривалих – більш насичені і по навантаженню, і по кількості пройдених кілометрів. У мандрівках, зокрема, Міжгірщиною Оксана деколи залучає професійного екскурсовода Віталія Дибалюка, і тоді похід супроводжується захопливими розповідями про звичаї та обряди Синевирського краю.
«Маршрути обираю, орієнтуючись на нові невідомі локації, щоб було цікаво також і мені, і щоб було що показати туристам. Влітку, як правило, намагаюся вивезти групи в похід чимдалі: світловий день довший, тож часу вдосталь, тоді як взимку через ранню ніч Верховина чи, скажімо, Ворохта для походів недосяжні. Звісно, що їхати всю ніч в автобусі і зранку о 7-ій годині вже випити каву і бути на старті – задача не з легких. Але ті, для кого гори вже стали необхідністю, складовою їхнього життя, готові терпіти ці незручності заради побачення з улюбленими краєвидами. Кого ж такі умови не влаштовують, можуть обрати ближчі маршрути.
Сама я люблю ходити дикими Горганами, це якісь містичні для мене місця природної сили та енергії: Яйко Ілемське, Аршиця, Синяк, Хомяк, Грофа, Попадя, Сивуля, Ігровець. Та найулюбленішою моєю вершиною залишається гора Остра, з якої відкриваються приголомшливі панорамні краєвиди на всі 360 градусів».
Віднедавна «Пригоди мандрівника» пропонують туристам гірські закордонні експедиції Татрами. В такому разі в похід вирушають невеличкими організованими групами до 8 людей.
Проводячи більшість часу у спілкуванні з природою та вболіваючи за її збереження, Оксана Ісевич також є засновницею організації Save Пікуй, яка боронить карпатські гори та довкілля від нищення. Під егідою організації двічі на рік відбуваються благодійні сходження на гору Пікуй, а за виручені кошти встановлюють шлагбауми та знаки про заборону виїзду в гори на джипах та мотоциклах.
Тетяна Клим-Кашуба, Varosh
Світлини зі сторінок згаданих у тексті туристичних груп та їхніх учасників
