Володимир Татлін – майстер художніх експериментів. Він писав картини у стилі авангард, а Пабло Пікассо був кумиром художника. А ще – графік, монументаліст, дизайнер, конструктор, автор архітектурних та інженерних проєктів, ілюстратор.
Народився Володимир 28 грудня 1885 року в родині інженера-технолога Курсько-Харківської залізниці Євграфа Никифоровича Татліна та поетеси Надії Барт, яка була українкою. Коли хлопчику було чотири – мати померла. Батько оженився на іншій жінці й перебрався до Харкова.
Хист до малювання проявився у Володимира Татліна ще в юному віці, тому хлопчика віддали до реального училища, де його першим вчителем став художник Дмитро Безперчий. У нього Володимир навчився основам мистецтва. Але єдине, що затьмарювало життя хлопчині – це відносини з мачухою, які не склалися із самого початку. У підлітковому віці Татлін утік із дому й найнявся юнгою на корабель, який прямував до Стамбула.
За чотири роки Володимир приїхав до Москви, вступив до художнього училища. Його вчителями були Костянтин Коровін та Валентин Сєров, та для хлопця ці імена ніякого авторитету не мали. Вчився він погано, тому невдовзі був відрахований із навчального закладу. У 1903-му Володимир вступив до Одеського морського училища. Свій морський досвід він переніс на акварельні композиції.
“У період між художнім училищем і училищем живопису, скульптури та архітектури я прямував у далеке плавання для заробітку – це давало мені можливість бачити кораблі, море, інші землі, людей, риб і птахів, за чим я вже тоді пильно спостерігав, і це наштовхувало мене на різні художні задуми, які в майбутньому я здійснив”, – писав Татлін.
Повернувшись із чергової морської подорожі в 1905-му, Володимир вступив до художнього училища в Пензі. На канікулах потоваришував із молодим художником-авангардистом Михайлом Ларіоновим. Саме стиль цього митця мав вплив на художні праці Татліна. У цей період були написані картини “Натурниця”, “Натурниця на ложі” тощо.
Разом із Ларіоновим художник увійшов до різних творчих об’єднань, а також став постійним відвідувачем зібрань поетів-футуристів, які епатували публіку своїми творами та скандальними постановками. Такі бунтарські настрої були до душі Татліну. Невдовзі він став одним із лідерів авангарду.
У 1914 році Володимир поїхав до Берліна разом із ансамблем бандуристів (художник об’їздив Західну Европу, заробляючи на життя кобзарством. Музичні інструменти виготовляв сам). Після – Париж. Тут Татлін понад усе хотів познайомитися з Пікассо. Як він потрапив в будинок французького майстра – достеменно не відомо. Але побачивши свого кумира за роботою і його шедеври, до останнього подиху вважав його своїм учителем.
По поверненню додому Татлін розриває дружні стосунки з Казимиром Малевичем, адже на перший план виходить непримириме суперництво. Шляхи двох художників-авангардистів розійшлися назавжди – колишня дружба поступилася місцем ревнощам, підозрілості та навіть відвертій ворожнечі.
Після відвідин Пікассо, Татлін принципово перестав писати картини. Він перейшов до виготовлення рельєфів із різних матеріалів і предметів – заліза, картону, дерева, скла, штукатурки, фольги, шпалер тощо.
У 1920-х роках Татлін відмовився від формалістичних пошуків і зайнявся проєктуванням речей, необхідних у побуті. У цій області він став новатором, заклавши своєю діяльністю основу для розвитку вітчизняної школи дизайнерів. Почав займатися художнім конструюванням одягу, посуду, меблів.
У 1925-му Татлін переїхав до Києва, де став професором Київського Художнього інституту. Володимир на той час був уже сформованим митцем, якого знали в Европі. Його новаторські ідеї швидко знаходили однодумців і набували неабиякої популярності. Художник вважав, що мистецтво має бути не лише красивим, а й зручним. Але технічні можливості початку минулого століття не дали змоги втілити усе задумане. Він намагався створити нові речі, що не потребували зовнішніх прикрас, і відмежовувався від декоративного конструктивізму.
“Не до старого, чи не до нового, а до потрібного! Річ має бути міцною, корисною і красивою”, – головна ідея його задумів. У 1929 році Володимир Татлін почав роботу над новим проєктом – літальним апаратом. У своїй майстерні в дзвіниці Новодівичого монастиря Татлін вивчав креслення да Вінчі і препарував птахів.
Робота над механізмом зайняла чотири роки. Татлінська конструкція-птах була виконана з гнутого дерева, тканинних бинтів, алюмінію та шкіри. У неї був 10-метровий розмах крил. Апарат повинні були випробувати під Звенигородом, але пробний політ так і не відбувся: при транспортуванні пошкодили крило апарату. Через місяць зламаний татлінський апарат підвісили під стелею Московського музею образотворчих мистецтв.
Володимир Татлін вирішив знову змінити сферу діяльності й став працювати в театрі. Художник оформив опери “Життя за царя”, “Летючий голландець”. Особливо оригінальним було оформлення п’єси “Капітан Костров”. Роль водної поверхні зіграло коло з білої жерсті. Воно оберталося і відбивало в собі весь сценічний простір. Фоном стала звичайна сіра тканина, однак саме вона створила ефект великого простору.
У кінці 1940-х – початку 1950-х років Володимир Татлін очолював бригаду художників, які створювали посібники для державних університетів. Також в цей час він писав натюрморти та пейзажі, ілюстрував книги й оформляв спектаклі для московських театрів.
Володимир Татлін помер у себе в майстерні 31 травня 1953 року. Художника кремували та поховали в колумбарії Новодівичого кладовища.
Террі Савчук – українська легенда НХЛ
Орест Левицький – забутий президент академії наук
Сподобався матеріал? Підтримай Український інтерес. І на оновленій землі врага не буде! Слава Україні! Приватбанк 5457 0822 9082 5491 Монобанк 4441 1144 0359 2361 PayPal – [email protected]
